Як «Миронівський край» став символом активного життя у період «застою»
Для сучасних медіа використання інновацій залишається важливим чинником, який допомагає утримувати наявну та залучати нову аудиторію. Не став винятком і період 1970-тих років, щоправда – у радянській районній пресі. З моменту, коли редакцію газети «Червона зірка» (нині – «Миронівський край») очолив Віктор Глущенко, видання стало лише джерелом інформації, а повноцінним учасником формування громадянської свідомості.
Починаючи з 1974 року, колектив видання ініціював низку змістовних заходів, спрямованих не лише на підвищення авторитету газети, а й на активне залучення жителів Миронівського району до суспільно-політичного життя. Враховуючи провідну роль сільського господарства в економіці регіону, редакція започаткувала власні відзнаки – кубок кращому сімейному екіпажу на жнивах і приз «Виклику» для найуспішнішого комсомольсько-молодіжному екіпажу.
Реформаторські ініціативи не були новими для історії радянської преси другої половини XX століття. Під час «відлиги» головний редактор «Робітничої газети» Юхим Лазебник боровся з формалізмом і вимагав відповідального ставлення до кожної журналістської публікації. Лазебник, кілька років очолював редакцію регіональної газети «Радянська Волинь», наголошував на необхідності «живої» журналістики, яка задовольняє інтереси пересічного читача. Такі спроби мали не меті не лише банально змінити стиль подачі матеріалу, а й переосмислити саму філософію газетної роботи.
З метою покращення ефективності тваринництва, був запроваджений кубок «Прогресу» та приз «Ефективності» серед операторів машинного доїння трьох районів колишнього СРСР. Після успішної реалізації пілотного проєкту, «Червона зірка» організувала захід вищого рівня – міжреспубліканський кубок «Дружба», який сприяв розвитку тваринництва впродовж багатьох років до моменту розпаду СРСР.
Такі ініціативи здійснювалися в дусі ідеологічної політики КПРС, яка передбачала підтримку трудового ентузіазму та всебічну популяризацію досягнень передовиків виробництва і яку прагнули всебічно інтегрувати в суспільне життя. Водночас не можна заперечувати, що проведені заходи дійсно сприяли активізації громадського життя, оскільки стимулювали як здорову конкуренцію, так і соціальну ініціативу.
У другій половині 1980-х років, коли в суспільстві дедалі виразніше лунали заклики до активізації громадського життя, редакція районної газети вирішила не залишатися осторонь загальнодержавних процесів. У 1987 році, в розпал «перебудови», «Червона зірка» організувала загальносоюзний турнір міст СРСР з класичної боротьби, переможці якого могли отримати сім призів. До Миронівки приїздять борці з Молдови, Узбекистану, Азербайджану та інших республік колишнього Радянського Союзу.
Аналізуючи контекст функціонування радянської спортивної системи, здається досить незвичним, що ініціатором спортивних змагань виступала редакція районної газети. Адже організація таких заходів традиційно належала до компетенції державних структур — зокрема, Комітету з фізичної культури та спорту при Раді Міністрів СРСР, а також великих добровільних спортивних товариств («Спартак», «Динамо», «Буревісник», «Труд» або «Колос»). Ці установи мали чітко визначені повноваження, спеціалізовані кадри, фінансування та розгалужену інфраструктуру для організації масового спорту на місцях. Організовувати спортивні заходи могли також місцеві підприємства (наприклад, заводи або електростанції). Тож участь районної газети у спортивній діяльності виходила за межі її звичних інформаційних функцій.
Попри значні суспільно-політичні трансформації, які сталися після здобуття Україною незалежності, традиція «Миронівського краю» щодо активної участі медіа в громадському житті не лише збереглася, а й набула нового змісту. Але це вже розділ іншої, новітньої історії районної журналістики.