Від обертання колеса до лінотипу: хроніка газети «Миронівський край» у 1920–1970-х роках

У 1920-ті роки керівництво СРСР заявило про рішучі наміри збудувати соціалізм та колективізувати сільське господарство. Радянські керманичі прагнули здійснити радикальні зміни з метою зміни свідомості населення на периферії. Кожен регіон отримав завдання – створити друкований засіб пропаганди та агітації, який був би ближчим для селянства.

20 грудня 1930 року побачив світ перший номер газети Миронівського району – «За соціялістичну перемогу». Наклад видання був доволі значним – до п’яти тисяч примірників, що є досить високим показником навіть станом на сьогодні. Перший редактор — О.О. Громадський, а перші працівники – відомі діячі письменник-гуморист Л. Гроха та редактор газети «Київської правди» Г. Панікарський. У ході адміністративно-територіальної реформи миронівську газету закрили, а про актуальні новини мешканцям району доводилося дізнаватися з друкованого видання сусіднього Богуслава.

У 1935 році Миронівський район було відновлено, а на базі політвідділу було створено газету «За більшовицькі колгоспи». Місце головного редактора посів Я. Епштейн. Газета виходила тричі на тиждень тиражем дві з половиною тисячі примірників. Жителі Миронівського району стали активними дописувачами газети.

У довоєнні роки газетою керували Є. Благушін, В. Буздиріна, В.Якубішин, заступниками та тимчасовими виконувачами обов’язків були Гурченко, Й. Малуша, Д. Корнєв, Ухарська, Почтар, І. Кульчицький, О. Товмач, Я. Білан. В умовах розгортання радянської репресивної машини плинність кадрів була катастрофічною. Панувала епоха репресій, доносів та всепроникного страху.

На шпальтах газети викривали порушників заготівельної, збиральної та посівної компанії, критикували керівників господарств, установ, підприємств та організацій за найменші помилки в роботі. «Стаханівськими темпами» працювали сільські кореспонденти. Вони вщент розкритикували газету за численні недоробки, поставили перед редакцією завдання більше виїздити до сіл, скликати наради редакторів стінних газет, перевіряти знання заочників, кожні шість днів випускати комсомольську сторінку. Крім цього, редакції було рекомендовано готувати кадри для районної преси, оперативно відповідати дописувачам на листи, викривати підлабузників та чітко слідувати напряму «розвитку соціалізму». Ідеологічний тиск був надмірним.

У розпал політичних репресій 1938 року світ побачила газета з новою назвою «Червона зірка». Того ж року більшовицька партія урочисто заявила про початок епохи побудови соціалізму в СРСР та курс на тотальну колективізацію, тому стара назва втратила політичну вагу.

У ті часи створення газети було тяжкою та кропіткою роботою, яка вимагала командної роботи. Спершу складач збирав текст, літеру до літери, з касети, виготовленої з дерева чи металу. Літери розташовувалися на металевій лінійці у зворотному, тобто дзеркальному відображенні, щоб забезпечити правильне відтворення під час друку.

Зібрані рядки формували у шпальти, фіксували в рамці та готували до подальшого друку. Друкарський верстат активували вручну, обертаючи велике колесо, що приводило в рух механізм. Після цього друкар поміщав аркуш паперу, а машина наносила текст. Процес повторювався кілька разів. Така складна і кропітка робота потребувала точності та зосередженості.

24 червня 1941 році газета «Червона зірка», підписана Я. Біланом, випускає останній номер напередодні окупації. На шпальтах газети розміщують виступ Голови РНК СРСР Молотова про «напад фашистської воєнної машини на СРСР». «Червона зірка» попереджає про небезпеку, наголошує на швидкій перемозі над ворогом, а також публікує укази про воєнний стан, мобілізацію населення, військові трибунали, військові зведення, гнівні відгуки миронівчан.

Відновлення газети почалося навесні 1944 року, проте повноцінно вона редакція запрацювала лише через два роки. Колишній редактор «Червоної зірки» Т. Шкапа відновив її роботу разом з журналістами С. Ткаченком та І. Майданником. Кожен із працівників доклав чималих зусиль для її відродження, збираючи редакцію практично по цеглині. Особливим вчинком відзначилася набірниця Н. Сіроштан – навесні 1944 року вона пішки на плечах принесла набірну касу, яку знайшла в іншому місті за 45 кілометрів від Миронівки.

Перший номер «Червоної зірки» у звільненому від нацистів Миронівському районі отримали 6 червня 1944 року. Це була одна з найбільш радісних подій для місцевого населення після тривалої окупації. Газета виходила двічі на тиждень, у четвер та неділю. У ній висвітлювали події на фронті та успіхи на ниві господарства. Газета жила тим, чим жив народ: розповідала про нові завдання радянського уряду, про перебіг їх виконання та закликала до перемоги над ворогом.

До літа 1946 року команда відновлювала друкарське господарство, яке постраждало від війни. Тривалий час газету набирали при тьмяному світлі гасових ламп у тісній кімнаті. Далі Н. Сіроштан несла у друкарський цех важку 30-кілограмову гранку. Крутій крутив вручну корбу друкарської машини, а друкар К. Калінкіна опускала в неї папір по одному листку, нарізаний тут же кухонним ножем. Щоб надрукувати газету накладом півтори тисячі примірників, потрібно було повторити цю дію три тисячі разів! Колектив редакції плідно працював цілу ніч, щоб уже вранці мешканці Миронівщини могли читати свіжий випуск газети.

У 1950 році пустили електричний струм з сусіднього міста Богуслав. Цей крок дав перепочинок працьовитим рукам друкарів. Газета поступово збільшує формат, а до редакції приєднується ще більше талановитих працівників: автор гуморесок, усмішок та фоторепортажів Р. Груша та майстер нарисів В. Кравченко.

Молода команда наповнює «Червону зірку» цікавими та актуальними новинами, розповідями, фоторепортажами та плакатами. У 1957 році газета отримує високу нагороду – Почесну Грамоту Міністерства культури СРСР, ЦК Профспілки працівників культури.

З лютого 1958 року газета виходить на чотирьох сторінках тричі на тиждень. «Червона зірка» активно підтримує політичний напрям Компартії, приділяє активну увагу стіннівкам, багатотиражним випускам господарств району, організовує освітньо-культурні заходи для читачів.

У 1959 році в друкарні газети з’являється диво-пристрій – лінотип. Відтоді всю роботу по набору виконувала лінотипістка, сидячи у зручному кріслі. Майстриня набирала текст, а машина самостійно виплавляла букви та розміщувала їх у необхідній послідовності. Завдяки цьому пристрою робота друкарні «Червоної зірки» стала значно ефективнішою. Всі тривалі процеси були оптимізовані, а газета виходила швидше та з кращою якістю.

У такому форматі газета виходила до 1962 року, допоки не було внесені чергові адміністративно-територіальні зміни: територію Миронівського району приєднали до Кагарлицького, а замість вже звичної «Червоної зірки» читачі отримували «Будівник комунізму».

Через три роки «Червона зірка» вкотре відновлює свою діяльність, до роботи повертається колишня команда, а редактором призначається Т. Шкапа. До газети приходять все більше молодих амбіційних працівників. Матеріали писали не лише журналісти, а й численні позаштатні кореспонденти.

Редакція неодноразово оголошувала конкурси на кращі нариси, замальовки, вірші та фотознімки. Працювала літературна студія, проводили вечори поезії. Свої твори на шпальтах «Червоної зірки» друкували П. Луста, О. Дрига, О. Пастернак та Р. Нестеров. Випускали тематичні сторінки – охорони природи, народного контролю, тваринника. Читачів особливо цікавила літературна сторінка «Пролісок», «Ромашка» (для жінок), «Бджілка» (для школярів), «Світанок» (молодіжна), а також військово-патріотична рубрика «Сини Вітчизни». Популярною в газеті стала критична добірка «Ціп».

«Червона зірка» проводила заочні конференції, наради робітничих і селянських кореспондентів, діяла заочна школа робсількорів. Колектив редакції постійно впроваджував нові форми роботи. У 1972 році на шпальтах «Червоної зірки» організувалися обмінні сторінки за домовленістю з редакціями районних газет усіх союзних республік колишнього СРСР. За ініціативи редакції було створено літературно-мистецьке об’єднання «Росава», учасниками якого стали письменники та поети Богуславського, Кагарлицького, Миронівського та Обухівського районів. Вони ж випустили сторінку «Первоцвіт».