Тиша після вибуху: як районна преса Київщини висвітлювала наслідки аварії на ЧАЕС
Після страшного вибуху на Чорнобильській АЕС, який сколихнув не лише Землю, але й душі мільйонів людей, районна преса опинилася в ланцюгах суворої ізоляції. Керівництво обласного комітету Комуністичної партії України заледве розуміло масштаби трагедії, однак редакціям районних газет заздалегідь радили відкинути паніку та чутки, висвітлюючи лише офіційну інформацію радянських інформаційних агентств.
За спогадами колишнього головного редактора газети «Миронівський край» Віктора Глущенка, попри те, що інформація про вибух на атомній електростанції розповсюджувалася теренами Миронівської громади вже опівдні 26 квітня, у редакції районної газети панувала гнітюча тиша. У книзі «Миронівка. Сторінки історії» Глущенко зазначає, що в день аварії у черговому випуску районної газети «Червона зірка» висвітлювалися новини про переможців соціалістичних змагань у тваринництві, а також проведення весняних робіт у місцевих колгоспах.
Через два дні після вибуху до редакції районної газети зателефонував завідувач сектору преси Київського обласного комітету КПУ. Його голос звучав наче суворий наказ: не висвітлювати жодної інформації про події у Прип’яті попри наявні чутки. Обласний чиновник рекомендував дочекатися офіційного повідомлення від всесоюзної інформаційної агенції ТАРС, яке буде централізовано надіслано редакціям районних газет.
Опівдні 27 квітня розпочалася евакуація Прип’яті, а наступного дня під тиском обставин на телебаченні з’являється перше офіційне повідомлення про ліквідацію наслідків аварії та створення урядової комісії. Тим часом, громади Київщини жили у атмосфері паралельної реальності. 29 квітня 1986 року у Миронівці відбувається урочистий мітинг з нагоди відкриття Дошки Пошани трудових колективів Миронівського району. Інформація про захід з’являється на шпальтах газети напередодні Першотравня. Про Чорнобиль у ті дні газети не написали жодного рядка.
Перша публікація з’явилася у газеті через дванадцять днів після аварії на основі повідомлення від ТАРС. Без емоцій, без пояснень — лише спокійна коротка фраза, покликана заспокоїти людей: «Роботи по ліквідації ведуться. Все під контролем».
Влітку 1986 року стіна мовчання почала руйнуватися. На сторінках «Червоної зірки» — не спека й жнива, а хмара тривоги, що прийшла з Прип’яті. Районна преса почала говорити про трагедію, заговорила про силу людського співчуття. Миронівська громада простягала руку допомоги постраждалим, а кожна публікація ставала свідченням людської теплоти серед пострадіаційного холоду.
«Колективи відпрацьовували по одному-два вихідних і гроші перерахували у фонд допомоги чорнобильцям. Засіб зробили залізничники, їх підтримали трудівники Потоку, Маслівки, комбінату хлібопродуктів, колгоспу імені Бузницького, потім всі трудові колективи.»
«Місячну заробітну плату перерахував інженер цукрозаводу В.Ф. Бондаренко, половину пенсії – пенсіонер Тамара Михайлівна Світуненко з Миронівки та Лариса Марківна Немлієнко з інституту…».
Повноцінні аналітичні матеріали про аварію на шпальтах «Миронівського краю» почали з’являтися лише у 1990 році за рік до розпаду СРСР. З моменту проголошення Незалежності України, проблематика ліквідації наслідків на ЧАЕС стала центральною темою районної газети на довгі роки — раною, яка не загоююється у людських душах.