Золоте перо Миронівщини: життєвий та творчий шлях Віктора Глущенка

Я йшов крізь терни, рвався до зірок,

Хотів життя зробити краще долі.

В душі палав майбутнього вогонь

І щастя, й зла, всього було доволі. 

Віктор Глущенко

В рамках спеціального проєкту «Люди Київщини», інформаційна платформа «Нова Київщина» знайомить наших читачів із життєвим шляхом видатних особистостей рідного краю. Наш сьогоднішній матеріал присвячений 79-річчю з дня народження письменника-краєзнавця, публіциста, поета, автора пісень, редактора газети «Миронівський край» (1995-2005) і Заслуженого журналіста України Віктора Антоновича Глущенка.

Маючи рідкісний талант слова, Віктор Глущенко назавжди закарбував своє ім’я в історії нашої землі. Його творча діяльність залишила значний слід у краєзнавчій журналістиці та історії рідної Миронівщини та всієї Київської області. На жаль, зірка долі Віктора Антоновича згасла 13 грудня 2020 грудня.

Гартування долі

Віктор Антонович Глущенко народився 22 лютого 1943 року у Боярці. Маленький хлопчик був дитиною тієї страшної, кривавої війни: в дев’ятимісячному віці зазнав поранення від осколків розірваного німецького снаряду. Мати ж в цей час хворіла на тиф, а батько звільняв українські землі на фронті. Зважаючи на це, сестра матері забрала маленького хлопчика до себе в Козелець, де він виховувався до вісімнадцяти років.

Будучи ще школярем, Віктор чітко розумів, що у майбутньому він продовжить справу свого батька, Глущенка Антона Кириловича, – стане журналістом. Ще в шкільні роки юнак відрізнявся неабиякими здібностями до навчання і мав відмінні оцінки. Закінчивши Козелецьку СШ №2, Віктор Глущенко залишив за спиною безліч похвальних грамот.

Після школи юнак пішов працювати до міжколгоспбуду, бо за тодішнім указом М. Хрущова після закінчення середньої освіти було необхідно відпрацювати декілька років перед вступом до вищого навчального закладу. Під час роботи, Віктор проявив свій характер лідера і організатора: заснував у міжколгоспбуді футбольну команду, яка дала початок створенню нових команд і заснуванню футбольного чемпіонату Козелеччини. Енергійний та волелюбний юнак навіть став капітаном збірної команди Козелецького району.

У 1962 році Віктор Антонович стає на крок ближчим до своєї мрії – вступає на факультет журналістики Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка. Під час навчання невтомно працює на новобудовах Києва, а згодом – на заводі Київського машинобудівного заводу імені Артема. На підприємстві Віктору обіцяють в майбутньому чудові перспективи, але в серці талановитого юнака невгамовно палає бажання бути журналістом. Так, вже під час навчання студент поєднував теоретичні знання зі справжньою журналістською практикою: перша стаття «Гаряча вахта», публікації в газетах «Колгоспне село», «Комсомольськое знамя», дитячій газеті «Зірка» і в інших виданнях.

Через декілька років Віктор навчається у Вищій партійній школі при ЦК Компартії України, а у 1974 році, після закінчення школи, йому дали направлення на роботу заступником редактора Миронівської районної газети «Червона зірка» (сучасна назва – «Миронівський край»). Згодом у Миронівку переїхала дружина і діти Віктора Глущенка.

Окрім навчання у Вищій партійній школі, у 1986 році Віктор Глущенко закінчив аспірантуру факультету журналістики Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка. Його наукові роботи друкувалися у всесоюзних та республіканських виданнях.

Зародження успіху

У 1975 році Віктора Антоновича призначають на посаду  редактора «Червоної зірки». В цей же час, починається найвизначніший етап  розквіту Миронівської районної газети. Новий редактор має непереборне бажання зробити газету кращою, підняти її впізнаваність та вивести на новий рівень. Вже через декілька років повністю змінюється концепція газети, до співпраці залучається багато миронівчан, а читачів стає все більше. У редакційного колективу не згасає полум’я креативності: редакція була постійно в пошуку чогось нового і цікавого.

Справді, «Червона зірка» безліч разів перемагала у різноманітних обласних і республіканських конкурсах, тричі визнавалася першою серед районних газет колишнього Радянського Союзу.  Районна газета була нагороджена Грамотою Президії Верховної Ради УРСР, Почесною грамотою ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, ВЦРПС і ЦК ВЛКСМ, декількома почесними дипломами Спілки журналістів СРСР, а в роки незалежності була удостоєна Почесною Грамотою Кабінету Міністрів України та Почесними грамотами Міністерства оборони України.

Вагому роль у цих досягненнях зіграла любов редактора до своєї справи, до видавництва газети, яка стала справжньою гордістю вітчизняної журналістики.  Окрім цього, однією з головних заслуг Віктора Глущенка є створення районного телебачення в Миронівці: так, у 1994 році телестудія «Миронівка» вперше вийшла в ефір зі своєю програмою.

З турботою про читачів

Діяльність редакції була направлена на піклування про добробут місцевих жителів. Систематично газета проводила різноманітні конкурси та вікторини, а молоді призовники району безкоштовно отримували «Миронівський край» в своїх військових частинах. Редакція завжди була відкрита для звернень громадян і допомагала їм вирішити свої питання або проблеми. Щороку відбувалися змагання серед волейбольних команд декількох районів різних областей України на приз газети «Миронівський край». Крім цього, Віктор Антонович турбувався й про членів редакційного колективу: декілька працівників отримали квартири за власний кошт редакції, а на чорноморському узбережжі газета мала навіть власний будинок відпочинку.

На жаль, сьогодні слава «Миронівського краю» і районного телебачення канула у забуття. Невелике фінансування, відсутність різноманіття тематики, зменшення кількості читачів –  все це характерне сьогоднішньому стану колись успішних дітищ Віктора Глущенка. На превеликий жаль, ніхто не зміг перевершити колишній успіх журналіста.

На службі в народу

Окрім журналістської діяльності, Віктор Антонович присвячував час і громадському життю Київської області. Дев’ять разів обирався депутатом Миронівської районної ради, був депутатом міської ради, членом Президії Київської обласної ради, головою постійної комісії із питань гласності та депутатської етики. Чотирнадцять років очолював Раду редакторів засобів масової інформації Київської області.

У свій час Глущенко домігся фінансування початку будівництва Меморіалу Слави загиблих визволителів Батьківщини у селі Ходорів, на Букринському плацдармі. Згодом, у 1990 році, він одним із перших наполягав на необхідності введення безкоштовного проїзду у громадському транспорті постраждалим від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Аби зменшити ціну на хліб у Миронівському районі, Віктор Антонович добився виділення коштів на газифікацію хлібозаводу в Миронівці. За його ініціативи, було створене районне товариство «Допомога», що надавало допомогу інвалідам, пенсіонерам, малозабезпеченим, багатодітним родинам.

Письменницький доробок

До творчої спадщини Віктора Глущенка нлежать збірка детективів «Помста на чотирьох» (1993), збірка оповідань «Така судилася доля» (1994), збірка бувальщин «І таке буває» (1997), три видання книжок історико-краєзнавчої діяльності «Великий Кобзар і Миронівщина», «Шлях крізь сторіччя: роки, події, люди» (2000), «З вірою у майбутнє» (2001), «Люди трудової слави» (2003), «Ради, депутати, життя» (2003), «Граду даю ім’я Козелець» (2004),  «Від трагедії до відродження» (2008), «Три голодомори» (2008), «З глибини віків» (2010), «Миронівка: сторінки історії: історія м.Миронівка Київської області» (2012), «Козелецький рід Пасенків» (2013). І ще десяток книжок про храми Миронівського району в Зеленьках, Потоках, Тулинцях. Книжки Віктора Глущенка безкоштовно поповнювали бібліотеки, а деякі навіть зберігаються в бібліотеці Верховної Ради України.

Миті слави

За весь час Віктор Глущенко був відзначений безліччю нагород та відзнак.

• 1980 рік – Президія правління Спілки журналістів України відзначила журналіста Почесним Дипломом і «Золотим пером».
• 1984 рік – першому серед всіх журналістів Київщини присвоїли звання Заслуженого журналіста України.
• 1999 рік – нагороджений Почесною Грамотою Кабінету Міністрів України, відзначений Подякою Президента України.
• 2003 рік – нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ-го ступеня із рук Президента України Леоніда Кучми.

Крім цього, Віктор Глущенко має звання Почесного громадянина Миронівки.

Вдячність буває різною

Співрозмовники «Нової Київщини» серед числа колег та друзів Віктора Глущенка постійно підкреслювали його людяність у вирішенні суспільно-важливих проблем, наполегливість – у роботі та прийнятті важливих рішень. Здавалося б, після таких визначних здобутків і заслуг, Віктор Глущенко отримає гідну подяку від місцевої влади і вдячність населення, адже поки ще ніхто не зміг перевершити його здобутки у дослідження історії Миронівського краю.

Однак, вдячність буває різною. Нещодавно, дружина покійного краєзнавця Валентина звернулася в міську раду, щоб отримати фінансову допомогу для встановлення пам’ятника Віктору Антоновичу. Родина Глущенків отримала допомогу в розмірі трьох тисяч гривень. Таке рішення, зважаючи на неодноразові обіцянки місцевої влади назвати на честь відомого краєзнавця одну із місцевих вулиць, виглядає доволі дивним та нелогічним.

Незважаючи на свій статус та популярність серед жителів Миронівського району, Віктор Глущенко завжди жив скромно, без захмарних гонорарів, хабарів та привласнення грошей. За свідченням очевидців, в період приватизації Глущенко відмовився брати участь у «розкраданні державного майна». Навіть свої книги журналіст не продавав, а безкоштовно дарував знайомим, близьким, організаціям, церквам, шкільним та районним бібліотекам.

Сьогодні, коли актуальними проблемами суспільства стають гонитва за владою, пусті обіцянки та постійні суперечки, а споконвічні людські цінності деградують, ми починаємо забувати, що справжні герої – не ті, які користуються популярністю у віртуальному просторі, а ті, які живуть серед нас. Такою особистістю і був Віктор Антонович Глущенко – справжній патріот справи свого життя і Батьківщини. Він безкорисно служив українському народу, присвячуючи своє життя журналістиці, краєзнавству, намагався покращити соціально-економічне становище жителів Миронівщини і докладав сил для їхнього духовного й культурного розвитку.

Живе людина в радості й печалі,

Добра і правди то нелегкий путь,

Прийшли на мить, а підемо назавжди. 

Цю істину, людино, не забудь!

Віктор Глущенко