У яких випадках українцям відмовляють у судах щодо підтвердження права власності на знищене житло і як цього уникнути

Якщо власник знищеного або пошкодженого в результаті російської збройної агресії житла не може подати заяву на компенсацію єВідновлення, оскільки воно не було внесено в Державний реєстр речових прав на нерухомість (ДРРП), йому доводиться звертатися в суд. У переважній більшості випадків рішення виносять на користь позивача. Втім є кейси, коли українцям відмовляють. Основа причина – вони не вичерпали позасудові способи підтвердження свого права власності на житло.

Про це розповіла Голова Комітету ВР з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку і містобудування, очільниця партії «Слуга Народу» Олена Шуляк.

За її словами, звертатися до суду доводиться у випадках, якщо житло не було зареєстровано у ДРРП, а самі правовстановлюючі документи втрачені. Однак боятися судів, а також негативних рішень для позивача не варто. Позитивні рішення виносять у більшості справ, сам судовий процес займає здебільшого до трьох місяців і для позитивного рішення потрібен мінімально обов’язковий обсяг доказів.

Нардепка підкреслила – в абсолютній більшості розглянутих справ основним доказом виступала копія документа про право власності чи інший документ, який дозволяв встановити точні реквізити правовстановлюючого документа, відповідного нерухомого майна та його власника. Це також підтверджує важливість зберігання окремо від оригіналів документів, їхніх копій, в тому числі у цифровому форматі. Додатково також можуть знадобитися квитанції про оплату комунальних платежів, повідомила Олена Шуляк.

При цьому парламентарка наголосила, що підтвердження існування правовстановлюючого документа (копія документа, інформація з інших реєстрів тощо) та підтвердження вичерпання позасудових способів відновлення документа (запити до органів, які видали документ, запити до БТІ) – становлять мінімально обов’язковий обсяг доказів, необхідних для позитивного для позивача рішення.

«Останній пункт – вичерпання позасудових способів відновлення документа, з огляду на вже завершені судові справи щодо встановлення права власності, важливо не применшувати, оскільки він може бути вирішальним і такі прецеденти в Україні вже є», – підкреслила Шуляк.

Вона навела приклад – у 2023 році громадянин подав позов до Авдіївської міської військової адміністрації щодо визнання за ним права власності на пошкоджену квартиру в Донецьку. Оригінали документів про право власності на неї він втратив і підтвердити право власності через БТІ м. Донецьк він не міг, оскільки воно розташоване на тимчасово окупованій території.

Відтак, позивач надав суду вичерпний перелік інших потрібних документів – копію паспорта, де місце реєстрації відповідало адресі нерухомого майна, копію технічного паспорта на відповідний об’єкт, копію договору на користування електричною енергією за цією адресою, копії квитанцій та чеків на оплату комунальних послуг за декілька років. Однак суд йому зрештою відмовив, оскільки він просто не звернувся по копію правовстановлюючих документів, які втратив.

«Дублікат свідоцтва про право власності оформляється в разі втрати оригіналу на підставі звернення заявника та архівних документів, які зберігаються в органах, що видали свідоцтво про право власності. У разі втрати або зіпсування документа, лише суб`єкт, що видав такий документ, може видати його дублікат або архівна установа. Але у вищезгаданому випадку, позивач просто не звернувся по дублікат, тобто з точки зору суду фактично позов пред’явлено передчасно», – розповіла Шуляк.

Вона додала, що переконливим доказом абсолютної більшості решти справ було підтвердження неможливості отримання дубліката втраченого документа. Така неможливість зазвичай обумовлена тим, що відповідні архіви (нотаріус, БТІ, орган місцевої влади) залишилися на окупованій території або були знищені через бойові дії. В кожному випадку позивачі попередньо зверталися письмово до відповідних установ з проханням видати їм дублікат. Відсутність відповіді або відповідь, де зазначається причина неможливості видати дублікат,  долучалися як докази до позову. Тому у більшості випадків суд на основі цього виносив рішення на користь позивачів.

“Одним з найголовніших переконливих висновків таких судових справ для потенційних позивачів може бути той факт, що такий спосіб захисту не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах. Тобто суд має встановити, що правовстановлюючий документ дійсно існував», – пояснила Шуляк.

За її словами, під час дослідження деяких судових справ такого профілю, було проаналізовано 30 справ і лише у двох випадках суд виніс рішення не на користь позивача, а тривалість розгляду справи здебільшого становила до 3 місяців. При цьому відповідачі здебільшого не заперечували проти позовних вимог, на судові засідання не з’явились і відзиви на позов в суд не направляли. Іншими словами, вони зазвичай не заперечують проти відновлення права власності, резюмувала Олена Шуляк.