Кабмін і МОЗ перевищують повноваження. Чому примусова вакцинація та карантинні обмеження в Україні є незаконними

На сьогодні в Україні не запроваджено режим епідемії, який офіційно міг би узаконити обов’язкову вакцинацію. Тим не менш в Україні є примусова вакцинація. Де-юре її зробили обов’язковою для певних категорій професій, а де-факто – для всіх українців

Для тих, хто не вакцинувався, є жорсткі обмеження. Вони теж незаконні, оскільки влада не запроваджувала режим надзвичайного стану, кажуть юристи. Але порушень прав людини можна було б уникнути (хоча б чисто юридично), якби чиновники пішли за буквою закону, а не вигадували “гібридний велосипед”.

Пролог. Нещодавно прем’єр-міністр України Денис Шмигаль говорив, що примусової вакцинації в Україні немає і не буде. Мовляв, це протизаконно й цього немає ніде у світі. При цьому додавши, що МОЗ може встановлювати перелік професій, представників яких має бути повністю вакциновано. І також нагадав про те, що вакцинація – спосіб уникнути локдауну.

Обов’язкова вакцинація – тільки за умов епідемії

Усі ми неодноразово чули з вуст чиновників, депутатів, президента про бурхливу епідемію коронавірусу. Але де-юре ситуація йде інакше. Центр громадського здоров’я – орган, до повноважень якого входять епідеміологічний нагляд і, зокрема, облік, реєстрація та моніторинг за інфекційними хворобами, у відповіді на один із журналістських запитів визнав, що епідемій на території України не зареєстровано.

При цьому, як зазначає адвокат Ростислав Кравець, запровадження режиму епідемії стає підставою для проведення обов’язкової вакцинації населення.

“Відсутність епідемії є обставиною, яка вкотре підтверджує, що обов’язкову вакцинацію запроваджено поза законом і що МОЗ перевищило свої повноваження, видаючи перелік щодо професій, які підлягають обов’язковій вакцинації“, – каже юрист у коментарі 112ua.tv

Згідно з термінологією ВООЗ, епідемією вважається несподіване поширення хвороби в одному регіоні, що значно перевищує рівень захворюваності, який зазвичай реєструється на цій території. Нагадаємо, уперше Covid-19 було діагностовано 3 березня 2020 року в Чернівцях, а вже 13 березня зафіксували перший летальний результат. До сьогодні ми підібралися до цифри в 3,4 млн заражень і 80,2 тис. загиблих унаслідок коронавірусної інфекції.

При цьому з 25 березня 2020 року в Україні було запроваджено режим надзвичайної ситуації, який, згідно з буквою закону, може запроваджуватися за умов порушення нормальних умов життя й діяльності людей, спричинених, зокрема, епідемією.

112ua.tv теж надіслав запит до Центру громадського здоров’я, щоб дізнатися, на підставі чого тоді було запроваджено режим надзвичайної ситуації, якщо в Україні немає епідемії. І як виявилося, режим НС в Україні продовжено до 31 грудня 2021 року “з метою ліквідації наслідків медико-біологічної надзвичайної ситуації природного характеру державного рівня…”. Чим це важковимовлюване позначення відрізняється від епідемії та чому останню так і не запровадили в країні, де один з найвищих показників захворюваності й смертності від Covid-19 у світі, у ЦОЗ так і не пояснили.

Влада, переконуючи українців вакцинуватися, мотивує це посиланням на статтю 12 закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб”, а також – на рішення ЄСПЛ від квітня 2021 року, в якому Європейський суд нібито визнав примусові щеплення цілком законними. Однак і це не відповідає дійсності.

Зазначена вище стаття закону регулює питання щодо шести захворювань: туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюку, правця та кору. У цих випадках вакцинація дійсно є обов’язковою. Але про вакцину від коронавірусу в українському законодавстві нічого не сказано: законодавчо він не у списку тих інфекційних хвороб, які підлягають обов’язковій вакцинації.

Позбавлені здорового глузду й доводи про рішення ЄСПЛ. Так, за словами адвоката Юрія Білоуса, по-перше, не було вказано, яке саме рішення ЄСПЛ Віктор Ляшко має на увазі. А по-друге, якщо брати до уваги рішення ЄСПЛ у справі Vavřička vs the Czech Republic, рішення за яким було ухвалено Європейським судом у квітні поточного року, то в ньому дійсно Європейський суд з прав людини дійшов висновків, що обов’язкова вакцинація, на яку скаржилися заявники, має розумне співвідношення пропорційності до законної мети.

“Однак ця справа стосується виключно стандартної та планової вакцинації дітей від хвороб, які добре відомі медичній науці й проти яких вакцинація вважається ефективною і безпечною. Тому зазначене рішення ЄСПЛ не слід тлумачити як карт-бланш для запровадження обов’язкової вакцинації в Україні“, – каже експерт у коментарі 112ua.tv.

Ба більше, у резолюції № 2361 Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) вказувалося про необхідність інформування своїх громадян країнами – членами ЄС про те, що вакцинація не є обов’язковою і ніхто не має чинити політичного, соціального чи іншого тиску на людину, примушуючи її до вакцинації, якщо вона сама того не хоче. Людину не можна дискримінувати.

“В одній із соціальних мереж я вподобала пост про скасування примусової вакцинації учителів. Директор побачила мою вподобайку й відчитала мене перед усіма на педраді. І додала: у мене є два дні на те, щоб зробити першу вакцину, інакше мені вкажуть на двері“, – каже в коментарі 112ua.tv учителька однієї зі столичних шкіл.

Учителі – це перший бастіон, якому довелося впасти під гнітом примусово-добровільної вакцинації. Деяких з них вона наздогнала ще в серпні, просто перед початком навчального року. Сьогодні, крім педагогів, обов’язкова вакцинація стосується держслужбовців. А з 9 грудня до списку “щасливчиків” потраплять і працівники органів соцзахисту, реабілітаційних центрів, заводів, концернів і комбінатів.

А тим часом багато українців у соцмережах зізнаються: не вакцинувалися б, якби не жорсткі обмеження, перед якими їх поставив уряд. За великим рахунком, влада примушує громадян вакцинуватися, обмежуючи доступ до благ цивілізації та до професії.

На графіку вакцинації в столиці чітко можна визначити дату, коли мер Києва Віталій Кличко у своєму телеграм-каналі вперше оголосив про те, що з 1 листопада Київ поповнить лави зон з найвищим рівнем епідемнебезпеки, а це означає, що всім городянам доведеться вирішувати – або щеплення, або закриття бізнесу, заборона на користування громадським транспортом, заборона на відвідування закладів і навіть заборона на роботу. 

Обмеження на пересування – тільки за умови запровадження надзвичайного стану

Згідно з Конституцією України, запровадження режиму НС не може обмежувати права людей. Це прерогатива надзвичайного стану – режиму, який на сьогодні в Україні так і не встановили.

Як зазначають юристи, обмеження свободи пересування можливе лише в разі обмежень, установлених Конституцією України (стаття 64) – в умовах воєнного або надзвичайного стану.

“Наприклад, стаття 16 закону України “Про правовий режим надзвичайного стану” серед основних заходів правового режиму надзвичайного стану наводить встановлення особливого режиму в’їзду й виїзду, а також обмеження свободи пересування територією, де запроваджується надзвичайний стан; обмеження руху транспортних засобів та їхній огляд“, – каже в коментарі 112ua.tv адвокат Денис Головін.

А оскільки Основний закон України було проігноровано, факт заборони на переміщення без ковід-документа не є законним і порушує права та свободи українців. Зокрема, статтю 33 Конституції, яка гарантує громадянам України свободу переміщення.

“Мене оштрафували на 17 тис. грн за те, що я скористався автобусом, не маючи ковід-сертифіката“, – зізнався в коментарі 112ua.tv киянин Олександр.

Тепер у нього два виходи – сплачувати величезний штраф або наймати адвоката і йти судитися з державою.

Встановлюючи подібні обмеження, Кабмін і Міністерство охорони здоров’я ще й вийшли за межі своїх повноважень. Адже обмеження можуть встановлюватися не МОЗ, а головним санітарним лікарем, і в порядку, встановленим законодавством.

“Законною і такою, що не суперечить Конституції, є така процедура запровадження в Україні карантину: президент видає указ про запровадження надзвичайного стану. Рада затверджує цей указ. Він набуває чинності. Потім головний санітарний лікар представляє в МОЗ представлення про звернення до Кабміну з пропозицією про запровадження карантину. Міністерство ставить це питання перед Кабміном. І тільки потім останній встановлює карантин“, – каже в коментарі 112ua.tv адвокат, експерт з міжнародного права Євген Огарков.

При цьому, як зазначають експерти, усі чотири дії є обов’язковими та хронологічними. Тобто до виконання першої та другої дій четвертої відбутися не може. При цьому, нагадуємо, усе це можливо лише в умовах воєнного та надзвичайного стану.

Складно? Так, але це важливі механізми, якщо країна хоче йти за законом. І обхідні шляхи, які вибрала для себе влада в умовах Covid-19, тільки погіршили ситуацію, створюючи ляп на ляпі. Ми вже не зачіпаємо доцільність цих обмежень з наукової точки зору – чи є вони ефективними для боротьби з хворобою тощо.

У підсумку ми маємо незаконний карантин, в умовах якого влада примушує жити громадян. Тих, хто не дотримується незаконних розпоряджень, штрафують, а тих, хто публічно вказує на порушення, судять (як того самого Остапа Стахіва).

“Чинна постанова про запровадження карантину є незаконною і не підлягає виконанню. На підставі статті 60 Конституції України кожна людина зобов’язана відмовитися від виконання постанови уряду про запровадження карантину. А на підставі статті 19 Конституції України у взаємозв’язку зі статтею 60 Конституції України жоден орган або посадова особа не має права вимагати від людини виконання постанови уряду про запровадження карантину“, – резюмує Євген Огарков.

***

Епілог. Ця ситуація показала, що люди потихеньку починають розбиратися у своїх правах і вчаться їх відстоювати. Подають заяви до судів, дискутують із представниками правоохоронних органів, до повноважень яких, до речі, навіть не входить встановлення порушень правил карантину.

При цьому влада створила таку ситуацію, коли українці змушені сваритися між собою через обмеження. Ви, напевно, неодноразово чули, як при вході до кінотеатру або місцевої кав’ярні відвідувачі лаються з їхніми співробітниками, які, з метою зберегти за собою робоче місце, змушені дотримуватися розпорядженя місцевих органів влади і власників бізнесу. Одні вказують не незаконність, другі просто оберігають свій бізнес, якому й без того в умовах майже дворічного карантину живеться важко.

Коло замкнулося. І в ньому від вічного напруження, боротьби й стресу страждають прості люди. Але ж можна було все зробити за буквою закону, і тоді все йшло би набагато простіше. І довіра громадян до держави була би вищою.

Ірина Шостак